Агресія у дітей: причини та способи бортьби (консультація)

Одним із варіантів порушення розвитку дитини є її агресивна поведінка. Агресивна поведінка характеризується демонстрацією переваги в силі або застосуванням сили до іншої людини з метою заподіяння шкоди.

Причини прояву агресії в дітей можуть бути різними.

Виникненню агресивних якостей сприяють деякі соматичні захворювання або захворювання головного мозку. Слід зазначити, що передусім велике значення має виховання в родині, причому від перших днів життя дитини. Соціолог М. Мід довела, що в тих випадках, коли дитину різко віднімали від грудей і спілкування з матір'ю ставало мінімальним, у дитини формувалися такі якості, як тривожність, підозрілість, жорстокість, агресивність. І навпаки, якщо спілкування з дитиною в родині відбувалося м'яко, дитину оточували турбота та увага батьків, ці негативні якості не розвивалися.

На становлення агресивної поведінки значний вплив має характер покарань, які зазвичай застосовують батьки у відповідь на прояви гніву своєї дитини. У таких ситуаціях можна використовувати два полярних методи впливу: або поблажливість, або суворість. Як це не парадоксально, агресивні діти однаково часто вростають як у занадто м'яких батьків, так і в надмірно суворих.

Дослідження підтвердили, що батьки, які різко придушують агресивність у своїх дітей, всупереч своїм очікуванням, не усувають цієї якості, а навпаки, прищеплюють її, розвиваючи у своєму сині або дочці надмірну агресивність, яка виявлятиметься навіть у зрілі роки.

Якщо ж батьки не звертають жодної уваги на агресивні реакції своєї дитини, то вона вже незабаром починає вважати, що така поведінка є дозволеною і прийнятною, і поодинокі вибухи гніву непомітно переростають звичку діяти агресивно.

Тільки батьки, які вміють знаходити розумний компроміс, золоту середину, можуть навчити своїх дітей упоратися з агресією.

Агресивні діти потребують розуміння та підтримки дорослих, тому головне завдання педагогів і батьків полягає в наданні їм посильної та своєчасної допомоги. Припустити, що дитині властива агресивність, можна лише тоді, коли впродовж не менш ніж шести місяців у її поведінці часто домінують (переважають) такі ознаки:
• втрачає контроль над собою;
• сперечається та свариться з дорослими;
• відмовляється дотримувати правил;
• навмисно дратує людей;
• звинувачує інших у своїх помилках;
• гнівається та відмовляється зробити що-небудь па прохання дорослих або однолітків;
• заздрісна, мстива і чутлива;
• швидко реагує на різні дії оточуючих, які нерідко дратують її.

Дитині, у поведінці якої переважає більшість із названих ознак агресивності, необхідна допомога фахівця — психолога або лікаря.

Як зазначалося вище, агресивні діти б'ються, кусаються та штовхаються, а іноді у відповідь на яке-небудь (навіть доброзичливе) звертання до них «вибухають» і гніваються через безліч неістотних причин. Слід зазначити, що агресивні діти поводяться так саме тому, що не знають, що можна поводитися інакше,— на жаль, їхній поведінковий репертуар досить убогий. Якщо ж педагоги та батьки пояснять (або продемонструють) агресивним дітям можливі способи реагування в тій чи іншій ситуації, нададуть їм можливість обирати якийсь із запропонованих способів поведінки, вважаємо, що діти відгукнуться на пропозицію, і спілкування з ними стане ефективнішим і приємнішим для всіх. Отже, дорослим необхідно навчити агресивних дітей прийнятних способів виявлення гніву.

Щоправда, психологи не рекомендують щоразу стримувати емоцію гніву, оскільки через це ми можемо стати своєрідною «скарбничкою гніву». Крім цього, якщо людина повсякчас стримуватиме свій гнів, рано чи пізно вона все-таки відчує необхідність вилити його, але вже не на того, хто викликав це почуття, а на того, хто потрапив під руку, або на того, хто слабкіший і не зможе дати відсіч. Стримуватиме свій гнів, рано чи пізно вона все-таки відчує необхідність вилити його, але висе не на того, хто викликав це почуття, а на того, хто потрапив під руку, або на того, хто слабкіший і не зможе дати відсіч.

Попереджаємо: невиражений, прихований гнів може стати однією із причин психосоматичних розладів, саме тому від гніву необхідно звільнятися, але у прийнятний спосіб.

Після того як агресивна дитина опанує прийнятні способи виявлення гніву, потрібно навчити її навичок розпізнавання власного емоційного стану та контролю над ним, уміння тримати себе в руках у ситуаціях, які провокують вибухи гніву; формувати в дитини здатність співчувати, співпереживати. Дорослим необхідно бути уважними до потреб дитини, повсякчас демонструвати модель неагресивної поведінки, бути послідовними, караючи дитину, і карати тільки за конкретні неприйнятні вчинки.

Коли потрібна допомога спеціаліста?
Спеціального втручання потребують два типи агресивності дитини:
Перший – коли дитина старша п’яти років отримує задоволення, знущаючись над іншими дітьми чи тваринами. Такий тип рідкісний, але завжди потребує спеціального лікування у психоневролога.
Другий – гіперактивна дитина. Така дитина неспокійна, агресивна, все її зачіпає, за нею тягнеться «шлейф» руйнувань та образ. Поведінка такої дитини відрізняється імпульсивністю, необдуманими вчинками, порушенням заборон. Така дитина може бути в душі люблячою, великодушною, милою, але біохімічний дисбаланс кори головного мозку робить її поведінку надзвичайно активною. Така імпульсивна дитина – предмет турбот лікаря, який може надати потрібні ліки.

Попередження агресивності
Кращий спосіб запобігти надмірної агресивності в дитини – проявляти до неї любов. Немає дитини, яка, відчуваючи  до себе любов, була б агресивною.
Батьки мають намагатись зрозуміти причини агресивної поведінки дитини і усунути їх.
Давайте дитині можливість виплеснути свою енергію. Нехай вона попустує одна чи з другом. Не давайте надактивній дитині сидіти без діла. Нехай вся енергія розподіляється в «мирних» цілях: спорт, наукові гуртки, «майстерні» і т. ін..
Виключте перегляд фільмів і телепередач зі сценами насилля і жорстокості.
Допоможіть дитині знайти друзів, навчіть її спілкуватися з ровесниками. В спільних заняттях діти швидше засвоюють норми загальноприйнятої поведінки.
Не удавайтесь до фізичного покарання дитини. Показуйте дитині особистий приклад доброзичливої поведінки. Намагайтесь не чинити  при ній спалахів гніву і люті, образ своїх колег, розробок планів «помсти».

Лікування агресивності
Для лікування агресивності підходять ті ж засоби, що і для попередження. Для дитини такого типу одне тільки ласкаве слово може зняти її озлобленість. Не сприймайте таку дитину як «зіпсовану». Якщо ви починаєте так думати, у вас може виникнути почуття відчуження, неприйняття дитини. Це обов’язково відчує і вона, а почуття самотності серед найближчих може привести до того, що дитина стане дуже «проблемною».
Від агресивності більше всього страждає сама дитина: вона в сварці з батьками, вона втрачає друзів, вона живе в постійному роздратуванні, а часто і в страху. Все це робить дитину нещасною. Піклування і тепло для такої дитини – кращі ліки. Нехай вона в кожний момент відчуває, що батьки люблять, цінують і приймають її.

Спробуємо написати список таких собі методів, «штучок», варіантів можливої поведінки, щоб допомогти дитині безпечно вилити свою агресію:
• Копати м'яч, рити землю (на вулиці) чи тупати ногами;
• Рвати папір на шматки, а також намалюкати якусь «бяку» і порвати цей негативний малюнок або ж навіть демонстративно викинути його у смітник чи спустити в туалет;
• Розбирати, навіть ламати іграшки (проте лише свої!!!);
• Бігти стрімголов (батькам, зрозуміло, варто забезпечити "дистаніцію для забігу", щоб голова не постраждала);
• Кричати. Часто просто викричатися може допомогти малюку, а батьки переживуть, якщо ТРЕБА (правда ж?);
Варіантів може бути значно більше, просто пофантазуйте трішки. Однак варто пам'ятати, що варіанти, типу "дозволяти дитині бити молодших, говорити гидоти" - це небезпечно і неприємно для оточуючих і їх самооцінки, значить ми (дорослі) не можемо цього допустити. Проте можемо втримати (фізично, морально, дбайливо) і перевести дитинку на безпечні способи випліскування агресії.

Конкретні методи корекції зводяться до наступних кроків:
1. Навчити виражати дитину гнів в прийнятній і адекватній формі.
2. Навчити володіти собою в будь-якій ситуації.
3. Відпрацювати прийоми і навики спілкування у конфлікті.
4. Допомогти формуванню емпатії.
Завдання батьків:

- запобігати спалахам агресії у дитини;

1) Адекватну поведінку дитини найкраще забезпечить вміння батьків володіти собою. На жаль, дуже мало батьків вміють керувати своїми емоціями.
Стежте за собою, не „зривайтесь” на дітях в хвилини роздратування і втоми. Ліпше скажіть дітям чесно: „Я зараз розлючена, бо... За кілька хвилин я заспокоюсь, а зараз, будь ласка, не чіпай мене”.
Не дозволяйте виводити себе з рівноваги. Деякі діти роблять це несвідомо, домагаючись вашої уваги. Не піддавайтесь на провокації!
До передбачуваних неприємних подій (як-от візит до стоматолога, перший день в садочку тощо) готуйте дитину заздалегідь – обговоріть майбутню ситуацію, домовтесь про певні речі. ЗАВЖДИ виконуйте свої обіцянки, не обіцяйте того, чого не зможете виконати.
2) Дитині потрібна ваша любов. Вона має бути впевнена, що ви завжди на її боці. Лагідний погляд, добре слово допомагає здолати агресивність. Розмовляйте зі своєю дитиною. Розповідайте про своє дитинство, про смішні і сумні випадки, свої вчинки, перемоги і поразки. Якщо маєте кількох дітей, намагайтесь поспілкуватися з кожним наодинці – хоча б по 10 хвилин „безумовної уваги” кожному.
Часто буває так, що ось зараз дитина поводиться виважено, а наступної хвилини вилає чи вдарить без вагомої причини. Зробіть зауваження, але в жодному разі не читайте нотацій, просто скажіть: „Потім поговоримо”, але без погрози, спокійно. Дитина очікуватиме розмови, хвилюватиметься і замислиться над своїм вчинком. За цей час у вас мине перший вибух гніву і ви зможете розмовляти без роздратування, дорікань і образливих слів. І ще одне: серйозну розмову треба проводити на самоті, не у присутності інших дітей або членів сім’ї. ПАМ’ЯТАЙТЕ: ваша нетактовна неделікатна поведінка відіб’є у дитини будь-яке бажання стати кращою. Образливі слова, глузування, ляпаси, постійні заборони тільки ще більше озлоблюють дітей.

– навчити дітей виходити з конфліктних ситуацій гідними способами.

Для цього можна заздалегідь обговорити з дитиною найчастіші конфліктні ситуації. Наприклад, як вчинити, коли дитина хоче бавитися іграшкою, якою вже хтось бавиться. Іноді діти поводяться грубо тому, що просто не знають інших методів. Таку ситуацію можна програти в ролях, причому роль прохача маєте виконати ви, щоб продемонструвати дитині модель неагресивної поведінки.
Використайте казкотерапію: згадайте з казку про двох ведмежат, „Лисичка і журавель” або казки Коцюбинського „Дві кізочки”, „Про двох цапків”. Попросіть малюка дати свій варіант виходу з конфлікту. Доволі часто діти пропонують агресивні способи виходу із ситуації: штовхнути, вдарити, відібрати тощо. НЕ ТРЕБА критикувати дитину, обговоріть з нею варіанти розвитку подій при застосуванні її способу, і дитина сама переконається в його неефективності.

- навчити дитину керувати своїми емоціями;

З дитиною ТРЕБА говорити про те, якою злою і негарною стає людина у гніві. Тому важливо навчитися керувати своїми почуттями. Для цього можна домовитися про правила гри „СТОП”. Зробити 2 картонні картки з намальованим дорожнім знаком „Стоп”, один покласти в кишеню дитині, а другий – собі. Щойно гнів почне заволодівати дитиною, вона має вийняти свою картку і подумки або пошепки сказати собі „стоп” і постаратися заспокоїтися. Якщо дитина забула про картку, мовчки дайте їй свою. Будьте готові до того, що коли ви роздратуєтеся, дитина дасть вам свою картку. Не порушуйте правил! Мусите враз заспокоїтися, як того вимагаєте від дитини!

- усувати спалахи агресії;

1) Якщо дитина виявляє свій гнів у межах норми і має на нього підстави, треба дати їй можливість вихлюпнути свої негативні емоції, вислухати і переключити увагу на щось інше: - продемонструйте розуміння її стану і почуттів („Звісно, тебе так образили...”);
- позитивно („виправдально”) позначте її поведінку („Ти плачеш, бо тобі боляче... ти втомилася...”);
- переключіть увагу: запропонуйте гру чи дайте завдання („Допоможи мені, будь ласка...”, „Ходімо зі мною...). Щоб зняти агресію і роздратування, психологи радять побавитися з дитиною в ігри, які сприяють розслабленню м’язів. Наприклад, можна запропонувати гру в театр. Ви називаєте предмет чи тварину („злий вовк”, „киплячий чайник” тощо), а дитина має це зобразити. Потім міняєтесь місцями – дитина називає, а ви зображаєте. Гратися можна вдома чи під час прогулянки, головне, щоб ви і ваша дитина отримали задоволення від гри.
2) Діти часто використовують агресію, просто щоб звернути на себе увагу. У таких випадках просто спокійно ігноруйте їх поведінку, як би сильно вона вас не дратувала.
3) При проявах „зашкальної” агресії потрібне негайне втручання дорослих. Існують певні правила, що дозволяють усунути конфлікт, та ще й отримати виховний ефект. Що ТРЕБА зробити?
- Негайно встановіть „зворотній зв’язок” з дитиною за допомогою: 1) констатації факту („Ти надто голосно кричиш...” „Ти вдарив цього хлопчика...”); 2) стверджувальних запитань („Ти злостишся?”, „Ти хочеш мене образити?”; 3) демонстрації свого ставлення („Мені не подобається, коли ти кричиш”, „Я гніваюся, коли ти так робиш”; 4) нагадування про попередні домовленості („Ми ж домовлялися!”).
- Коли дитина заспокоїться, обговоріть те, що сталося, але тільки наодинці. Ви маєте оцінювати вчинки (поведінку), а не особистість. Опишіть, що вона витворяла, які слова говорила, як виглядала – але БЕЗ критичних зауважень, які лише викликають протест, ображають, а отже не дають змоги дитині об’єктивно оцінити свою поведінку. Ви просто констатуєте факти, що відбулися „тут і зараз”, не згадуючи минулих гріхів, підкреслюючи, що дитина такою поведінкою найбільше шкодить собі, насправді такій хорошій. Слід обговорити можливі розумні варіанти її поведінки, які могли б запобігти конфлікту. Дитина має твердо знати, що батьки її люблять завжди, але їм не подобається її погана поведінка.
На жаль, типова реакція більшості дорослих лише підсилює агресію дітей.

НЕ ТРЕБА:

- підвищувати голос, погрожувати, кричати;
- розмовляти „крізь зуби”;
- демонструвати свою владу ("Буде так, я скажу");
- висміювати, глузувати, передражнювати;
- давати негативні оцінки особистості дитини, а не її поведінки, порівнювати її з іншими дітьми не на її користь;
- застосовувати фізичну силу;
- втягувати у конфлікт сторонніх людей.

БУДЬМО МУДРИМИ! Виважене і спокійне поводження дорослого гасить агресивні прояви дитини, зберігає добрі стосунки і довіру та ще й вчить дитину, як треба реагувати на агресивну поведінку інших – тобто дає МОДЕЛЬ НЕАГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ.