Закон України «Про освіту»
передбачає з метою розвитку здібностей, обдарувань і таланту дітей створення
профільних класів (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової
допрофесійної підготовки), спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів,
навчально-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава
надає підтримку і заохочує їх (виділяє стипендії, направляє на навчання і
стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх центрів).
Обдарованість —
індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може
досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.
У педагогіці виділяють
кілька типів обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим,
політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам,
конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний
історикам, філософам учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам,
літераторам).
Російський педагог Ю.
Гільбух виділяє загальну (розумову) і спеціальну (художню, соціальну,
спортивну) обдарованість. Кожен з типів охоплює по кілька видів обдарованості,
а кожен вид тлумачиться як спеціальні здібності.
Обдаровані діти — діти, в
яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів
діяльності.
Вони вирізняються серед
однолітків яскраво вираженими можливостями в досягненні результатів на якісно
вищому рівні, який перевищує певний умовний «середній» рівень. Їх успіхи не є
випадковими, а виявляються постійно.
Обдаровані діти
характеризуються порівняно високим розвитком мислення, тривким запам'ятовуванням
навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній
діяльності, високою працездатністю тощо, їм властива висока розумова
активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність,
свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам'яті,
швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища,
стереотипи, догми.
Вони завжди виявляють
уважність, зібраність, готовність до напруженої праці, що переростає в
працелюбність, в потребу працювати безустанно, без відпочинку. Мислення їх
відзначається високою оперативністю (продуктивністю). Коло їх пізнавальних
інтересів не обмежується однією проблемою, постійно розширюється, що є стимулом
розумової активності.
Тому учні повинні мати
сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності,
виконуючи роботу більшу за обсягом та інтенсивністю.
Взаємодія учителя з
обдарованими дітьми повинна базуватися з урахуванням таких
психолого-педагогічних принципів:
— формування взаємин на
основі творчої співпраці;
— організація навчання на
основі особистісної зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і
здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб'єктивної активності дитини на
основі його внутрішніх уподобань);
— превалювання ідеї
подолання труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів,
самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних натур, здатних виявити
наполегливість, дисциплінованість);
— вільний вибір форм,
напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення, вміння
критично оцінювати свої можливості й прагнення самостійно вирішувати все
складніші завдання);
— розвиток системного,
інтуїтивного мислення, вміння «згортати» і деталізувати інформацію (дисциплінує
розум учня, формує творче, нешаблонне мислення);
— гуманістичний,
суб'єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визнання гідності
особистості, її права на вибір, власну думку, самостійний вчинок);
— створення нового
педагогічного середовища (будується на основі співдружності педагогів, колег,
однодумців у творчому вихованні дітей).
Втілення цих принципів у
життя потребує творчого підходу до організації навчання як інтегрованого
процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням
самостійно обирати «опорні» знання з різних наук при максимальній орієнтації на
власний досвід.
У 20 ст. У багатьох державах
була сформована політика щодо пошуку і виховання обдарованих дітей та молоді,
одна з перших програм почала діяти у Японії, згодом у США, у 1991 році в
Україні була прийнята комплексна програма пошуку навчання і виховання обдарованих дітей.
Здібності - це індивідуально-психологічні особливості
особистості, які є суб’єктивними умовами успішного виконання певного різновиду
діяльності.
Їх слід відрізняти від знань, умінь і навичок людини.
Адже людина яка має достатньо знань про якусь галузь, не обов’язкова є здібною
у цій галузі.
Є дві теорії походження
здібностей – вроджені і набуті. Різні вчені багато років намагалися науково і
експериментально довести кожну із цих теорій. Наприклад ще у 19 ст. Психолог Ф.
Гальтон дослідив біографії видатних людей, та визначив що талант може
успадковуватися так само як колір очей та волосся, наприклад у родині Моцарт
було ще 5 відомих музикантів.
Але на сьогоднішній день
вчені переконані що здібності формуються соціально. Деякі вчені навіть вважали,
що засобами виховання можна сформувати геніальність. Наприклад пастор К. Вітте
розробивши певну систему за принципом „все залежить від виховання в перші 5-6
років життя” і за цієї системою виховував свого сина з дня його народження . В
результаті його син Карл у 9-ти річному віці вступив до університету, через рік
закінчив його, у 15 років отримав ступінь доктора юриспруденції, у 18 років
став професором університету. Помер Карл Вітте на 83 році життя.
У сучасній психології все
більше дослідників схильні вважати, що здібності та обдарованість зумовлені як
біологічними так соціальними чинниками. Тобто мають біосоціальну
природу.
Обдарованість – складна система здібностей людини, яка забезпечує
вміння продуктивно працювати будь-якій галузі життєдіяльності. Обдарованих
людей є незначна кількість – всього 2 %.
Американський вчений Дж.
Рензуллі вважає, що обдарованість є результатом поєднання трьох чинників :
− Інтелектуальних здібностей
− Творчого підходу
− Мотиваційної спонуки
Особливості обдарованої людини:
Ранній розвиток, часто такі діти вже у 3-4 роки вміють
читати та лічити, можуть захоплюватися непритаманними віковими заняттями,
наприклад різного роду підрахунками, засвоєнням географічних карт, даними з
астрономії, хімії.
Але сьогодні існує проблема „штучних
вундеркіндів” . Ця проблема виникає тоді коли батьки намагаються виховати
генія, а в результаті у дитини спостерігається великий розрив між емоційним та
інтелектуальним розвитком. Наприклад історія про хлопчика, який вмів рахувати
до мільйона та у зворотному порядку, але не міг скласти 3 яблука та 4 грушки до
кошика та полічити скільки разом фруктів. Тобто у дитини формують формальні
відчужені від життя знання, які тільки гальмують пізнання нею навколишнього
світу. Раннє навчання читанню лічби, при відсутності у дитини інтересу і
бажання це робити не тільки не розвивають, але
і створюють підвищення психологічної напруженості.
Загалом обдарованість –
це така якість психіки людини, яка розвивається протягом усього життя і дає змогу досягати непересічних результатів в
одному чи декількох видах людської діяльності. У такому сенсі обдарованість –
це певна норма розвитку дитини, яка сприймає навколишній світ як дослідник і
експериментатор – не боїться щось зробити вперше, бо ще не знає, що це
неможливо. Досягнення, які демонструє дитина у ранньому віці вражають дорослих
не стільки результатом, скільки самим фактом їх різноманітних проявів.
Міф про обдаровану дитину.
Типовою є ситуація, коли у подальшому
житті обдарована дитина не реалізується, перестає бути унікальною. Це
трапляються через те що батьки переоцінюють геніальність своєї дитини,
наприклад вміння писати вірші чи гарно малювати (тоді як з творчими педагогами
більша частина класу теж добре малює).
Причини труднощів з якими
стикаються обдаровані діти у майбутньому:
− недостатній розвиток вольової сфери, що
призводить до проблем саморегуляції
− підвищена вимогливість до себе та
невміння пережити невдачу
− дефіцит емоційного балансу, підвищена
чутливість провокує конфлікти
− проблеми у спілкуванні з ровесниками,
„зіркова хвороба”, ревнощі однолітків
Два крила обдарованості.
Крім інтелектуального розвитку (на який ставлять
ставку і батьки і педагоги) важливим є і друге крило обдарованості - це емоційний інтелект, що означає розуміння
своїх емоцій та емоцій інших, відчуття власних потреб, успішне їх
задоволення і суб’єктивне відчуття щастя.
А також емоційний інтелект включає здатність до само
мотивації та вміння спілкуватися. Тому педагогам та батькам необхідно плекати
два крила обдарованості.
Комплексна модель розвивальної взаємодії
Ця модель побудована як на інтелектуальному розвитку
дитини, але і на звертанні більшої уваги до емоційного і тілесного розвитку.
Про який сьогодні часто забувають. Лев Виготський зазначав що всі розуміють
обдарованість і талановитість лише стосовно інтелекту, але можна не лише
талановито мислити, а й талановито почувати, любов теж може стати талантом. З
огляду на це можна стверджувати, що показниками морального здоровя дитини є
доброзичливість, як сукупність гармонійного ставлення до світу і до себе,
суб’єктивне емоційне благополуччя та життєвий оптимізм.
Дитинство як самоцінна пора.
Дитинство – не лише підготовка до майбутнього життя,
скільки самодостатня і самоцінна пора. Необхідно допомагати дитині жити тут у
тепер і цим готувати до майбутнього. Дуже небезпечною є тенденція дорослих
приносити сьогоднішнє дитинство у жертву майбутньому, зокрема шкільному
навчанню.
Для емоційного становлення особистості важливими є:
1.
задоволення
потреби дитини у спілкуванні з дорослими
2.
встановлення
доброзичливих стосунків із дітьми
3.
сформованість
дитячої групи на основі взаєморозуміння, взаємо підтримки та взаємодопомоги
Література:
1.
Вихователь-методист
дошкільного навчального закладу, - №5,
2010
2.
Волкова
Н. П. Педагогіка. – К., 2001
3.
Інтелектуальні
здібності дитини / С... Максименко (упоряд.). — К. : Мікрос-СВС, 2003.
4.
Кондратенко
Лариса. Розумові здібності дитини: Диференційно-діагностичний довідник
психолога школи I ступеня. — К. : ГЛАВНИК, 2004. — 112с.
Немає коментарів:
Дописати коментар